Творчий автопортрет

                 Потрібно бачити себе в дітях, щоб допомогти,      

                 їм стати дорослими; потрібно сприймати їх як

                 повторення свого дитинства та юності, щоби 

                 вдосконалюватися самому; треба, на кінець, жити

                 життям дітей, щоби бути гуманним педагогом.

                                                                                                   Ш.Амонашвілі

   Кожен ранок, ідучи до школи, я бачу обличчя дітей – радісні,веселі, а інколи сумні, заклопотані. У дітей, як і в дорослих, є свої проблеми. І я це розумію, бо і мої проблеми не виключення. Та повсякчас, тільки переступаю поріг школи, примушую себе забути про всі негаразди; я посміхаюся до кожної дитини, яка іде чи біжить назустріч, вітаючись у відповідь, бо я – учитель, я – вихователь, я – класний керівник.

    Я і діти… Вони – сенс усього мого життя. І якби можна було почати все спочатку, я пройшла би той самий шлях.

   Я – учитель. І це моє покликання. Я стараюся навчати своїх вихованців бути людьми, бути вимогливими до себе, вміти подати руку товаришеві, коли йому важко, вміти порадіти за нього, коли йому хочеться поділитися радістю.

   Я – вихователь. Батьки доручили мені найдорогоцінніший скарб – своїх дітей. І я повинна з них «виліпити» гарних людей, справжніх патріотів України. Прагну закласти в кожну дитячу душу основні життєві принципи, що допомагають їй стати Людиною з великої букви, сміливо ввійти в епоху нового розуму і зайняти в ній гідне місце, усвідомлюючи себе особистістю й індивідуальністю.

   Я – класний керівник – найнеобхідніша людина для дитини в сучасній школі. У мене незвичайна місія в житті: не тільки керувати, направляти, але й виховувати. Моє призначення – простежити за особистістю дитини, що входить у сучасний світ; виховати людину, здатну гідно зайняти своє місце в житті.     К. Ушинський визначив педагогічну аксіому: « Якщо ми хочемо виховати дитину всебічно, то так само всебічно потрібно її вивчити».

     Як  класний керівник, упевнена, що необхідний широкий підхід до особистості дитини. Кожен раз, коли виникає переді мною складна педагогічна ситуація, я повторюю про себе: «Будь обережна! Не помились!  Не нашкодь!». А для цього потрібно добре вивчити кожну дитину, її індивідуальну психологію, середовище, в якому формується характер, і одночасно будувати правильний виховний процес. У сучасних умовах, на мій погляд, необхідно дійти до кожного учня, створити кожному умови для розвитку індивідуальних здібностей, сформувати в дитини потребу до самовираження, тому основним виховним завданням вважаю реалізацію особистісно - орієнтованого підходу до виховання. Я твердо вірю в силу виховання, яка складається з дуже простих компонентів: любові до дітей, слова вчителя, сили особистого прикладу, справедливості - основи довіри;  здатності прощати дитину, доброти.  Вчитель - учень -  єдина духовна спільнота, а життєвий шлях дитини - шлях радості. Головне в моїй роботі - виховання учня як особистості. І в це поняття я вкладаю духовну збагаченість, широкий світогляд, ерудицію, високу моральність, товариськість, здатність впливати на рішення і діяльність колективу, не протиставляючи себе колективу.

    З цією метою я звертаюся до тих загальнолюдських цінностей, які вироблялися століттями, впродовж всієї історії людських цивілізацій.

    Людина. Сім'я. Вітчизна. Праця. Знання. Культура. Мир. Здоров'я. Земля. Ці поняття для мене  – основа виховної роботи.          

    Головне завдання бачу в тому, щоб достукатися до найпотаємніших куточків дитячої душі, допомогти кожній дитині повірити в себе.