Роздуми про сенс життя
Що таке життя? І як його прожити правильно? Хто знає,
як прожити правильно життя?
Хтось скаже: «Життя – це прожитий відрізок часу». А
хтось , що життя – це доля. І доля обирає нас. Але я не можу погодитися з цією
думкою, бо ми обираємо долю, шукаючи при цьому всі засоби для її покращення,
або ж, опускаючи руки, пливемо за течією. І тоді втрачаємо багато: друзів,
рідних, коханих, і, на кінець, життя.
Але, стоп, стоп, чому втрачаючи щось надзвичайно
важливе, починаємо розуміти, що десь припустилися помилки. Чому не цінуємо те,
що маємо?
Та інколи вороття немає. Як сказав один герой роману
С.Талан «Помилка»: «Життя – це пункт А, кінцева мета якого пункт Б». І що
робити, коли людина доходить до пункту С і зупиняється? Вона не розуміє, що
назад у пункт А повернутися неможливо, залишається пункт Б. І, нічого не
роблячи, крокує сумно і важко на кінцеву зупинку, думаючи, що нічого не можна
виправити. Так, я розумію, що в одних випадках цю помилку неможливо виправити,
і тоді приходить каяття. А в інших – можна, подумавши, як змінити вектор руху,
тобто наблизитись до пункту А., віддаливши від себе пункт Б.
Значить змінити долю ми можемо самі. І побудувати
майбутнє можна, проаналізувавши минуле. І тоді людина починає розуміти, що помилилася,
хоча в душі і тягнулася до тепла людських душ. А тепло може зігріти, але й
обпалити. Діти тягнуть руки до вогню і лише з власного досвіду розуміють, що
вогонь –то не тільки тепло, але й опік. Вони з віком набираються досвіду,
досвід приводить до аналізу, роздумів, висновків. Людина приймає рішення, але
не завжди правильні. Головне – вчасно зрозуміти, де помилився, щоб зупинитися й
не повторити помилку. Оце і є той пункт С. Це час для аналізу, роздумів, пошуку
правильних рішень. І головне – зупинитися вчасно, не перейти межу, від якої не
буде точки повороту. Час не повернути назад, але змінити можна. І це в руках
кожної людини, яка вміє переосмислити свої дії, вчинки. В цій павутині знайти
кінець ниточки, за яку можна потягнути, і павутина розплутається. І, лише
переживши ці моменти,тоді буде діяти обережно, щоб не припуститися знов
помилки. А відтак буде цінувати ті хвилини, які дає їй життя.
2015 р.
Нічний етюд
Ніч… Тиша… Зима… Заметіль…
Я замкнулася у своєму світі… Думки змінюють одна одну
і розлітаються в різні сторони. Якийсь в голові хаос. Часом стає так моторошно
на серці, що воно, здається, вирветься з грудей. Чому, чому саме вночі
приходять тривожні думки?
Та ось серед них загубилася добра, тепла. І так стало
спокійно на душі.
Тиша… Прислухаюся і чую за вікном шум вітру: «
Гу-гу-гу… Гу-гу-гу…». Спочатку тихо, а потім все голосніше, голосніше… Ніч..
Зима… І на мить хочеться стати вітром і полетіти далеко-далеко на край світу –
втекти від себе, розчинитися в сніговій завії.
А думки й мрії сплітаються в один великий вузол. Ні, я
не романтик, я – реаліст. Хоч бути романтиком у наш час не так уже й погано.
Можливо такі люди менш болісно переносять ті процеси, які переживає Україна.
Я сиджу і слухаю шум вітру. Це навіть не шум, а
гудіння. Я піднімаюся зі стільця й дивлюся у вікно. На вулиці горить ліхтар. І
цей промінчик світла створює ілюзію нічного життя природи. Ось іде сніг,
сніжинки кружляють у танку. Ось вітер, зібравши їх у якусь незвичайну спіраль,
поніс кудись. Та все одно впадуть на землю і стануть єдиним покривом. Як і
людина, гублячись у натовпі, стає такою, як усі.
А вітер все гуде… Ніч… Зима… Заметіль… Я заплющую очі,
і сон перемагає.
2014 р.
Немає коментарів:
Дописати коментар